Мешканцю - старожилу Ліщинівського психоневрологічного будинку – інтернату Бутко Володимиру Андрійовичу сьогодні виповнилося 64-ри роки. Живе він в будинку – інтернаті уже 44 роки.

 - У листопаді буде 44 роки, як я живу в цьому інтернаті, - розповідає Володимир Андрійович. - Родом я із Золочева Львівської області. від народження був здоровий. А через батька став калікою, - з гіркотою в голосі каже Володимир Бутко. - Будучи п’яним, той узяв мене в гараж, поки мами не було вдома. І залишив там. А надворі стояла зима. Мої ноги попримерзали до чобіт. мене врятували лікарі, та я більше не міг ходити.

 Після смерті матері Володимир жив у соціальних закладах Львівщини. На Полтавщину ж його відправила тітка. Своє життя в інтернаті Володимир Бутко скрашує розвагами і роботою.

 - Люблю грати в доміно, шахи, читаю книжки, особливо захоплююсь детективами, - говорить Володимир Андрійович.

 В інтернаті всі поважають Володимира Бутка, він життєлюбний і веселий. Раніше працював листоношею. На зарплату купував усяку смакоту, а ще придбав мобільний телефон, наручний годинник, радіоприймач, який прилаштував до візка, аби було веселіше їздити.

 - На цьому візку по корпусах інтернату я возив газети та листи, - показує Володимир Андрійович на свій триколісний транспорт.

 Володимир живе у кімнаті разом із чотирма товаришами. Любить дивитися телевізор, а найбільше їздити на екскурсії. З інтернату мешканців возять до Полтави, Опішні, Кременчука, інших міст.