Не звільняється пам’ять,відлунює знову роками.

  Я зітхну…запалю обгорілу свічу.

  Помічаю не замки - твердині не храми,

  Чорнозем скам’янілий, потріскані стіни плачу.

  Піднялись і озвалися в десятиліттях

  Здалини аж,немов  з кам’яної гори

  Придивлюсь – Україна двадцяте століття

  І не рік, а криваве клеймо – «тридцять три».

     Саме із цього вірша розпочався захід до Дня пам’яті жертв голодомору у Ліщинівському будинку інтернаті. Щороку у четверту суботу листопада в Україні вшановують пам’ять мільйонів жертв голодоморів. У ХХ столітті українці пережили їх тричі: 1921 – 1923, 1932 – 1933 і 1946 – 1947 роках. Наймасштабніший із них був у 1932 – 1933 роках. Саме його нині називають геноцидом українського народу, здійсненим сталінським режимом. Жертвами цього Голодомору в Україні стали щонайменше 3,9 мільйона людей.

     Мешканці будинку – інтернату зібралися щоб іще раз вшанувати пам'ять замордованих людей та згадати цю страшну сторінку історії нашого народу. Цей захід вкотре довів, що у нас проживають по-справжньому чуйні та щиросердні люди. Уході заходу присутні вшанували пам’ять по жертвам голодомору хвилиною мовчання. Далі мешканці прийняли активну участь у створенні Незабудки – квітки пам’яті жертв голодомору.

     Наступним кроком заходу був перегляд фільму «Бабусю розкажи про голодомор» режисера О.Куневич та подальше його обговорення. Під кінець зустрічі учасникам роздали свічечки, щоб кожен з них міг о 16: 00 на своєму вікні під наглядом персоналу запалити свою Свічу Пам’яті, прийнявши участь у Всеукраїнській акції .

  ї